Сімейна медицина

Сімейна медицина

Сімейна медицина являє собою комплекс наукових і практичних заходів, які спрямовані на турботу здоров’я пацієнта незалежно від характеру його захворювання, стану органів і систем організму.

Сімейна медицина розглядає людину як єдине ціле. Цілісний підхід сімейного лікаря до пацієнта є підставою для висновків про стан здоров’я пацієнта, які значно відрізняються від висновків, отриманих при вузькоспеціалізованому, однобічний підхід.

Профілактика розвитку захворювань — одне з основних напрямків сімейної медицини. Сімейний доктор найраціональніше підбирає перелік необхідних методів інструментального та лабораторного обстеження та індивідуальні схеми лікування.

Сімейна медицина базується на засадах доказової медицини.

Основні принципи сімейної медицини:

— Тривалість і безперервність спостереження на основі потреб кожного пацієнта;
— Багатопрофільність надання медичної допомоги;
— Попередження виникнення захворювань або їх ускладнень;
— Комплексний підхід (одночасне лікування як гострих, так і хронічних станів пацієнта і організація для пацієнтів необхідних оздоровчих і лікувальних заходів).

З відвідування сімейного лікаря найчастіше починається діагностика, обстеження і лікування більшості захворювань, так як саме лікар широкого профілю займається вивченням причин і механізмів виникнення і розвитку захворювань, а також попередження їх виникнення.

До сімейного лікаря можуть звертатися пацієнти зі скаргами, які виникли у них вперше, а також після обстеження вузькими спеціалістами для отримання остаточного висновку про стан здоров’я і визначення подальшої тактики комплексного лікування.

Сімейний доктор виконує координуючу функцію, яка полягає в тому, щоб призначене лікування вузькими спеціалістами не вступало в протиріччя з індивідуальними особливостями організму пацієнта (наприклад, алергічна реакція на лікарські препарати, непереносимість їх, супутні захворювання).

Цілісний, комплексний і індивідуальний підхід до лікування кожного пацієнта можна розглянути на простому прикладі.

Зміни в структурі функціонування хребта призводять до порушення нервової регуляції і трофіки різних внутрішніх органів, що може бути причиною розвитку соматичних захворювань. Це може проявлятися больовими синдромами, руховими, трофічними розладами, порушенням чутливості. Такі симптоми, найчастіше виникають раніше, ніж діагностується захворювання хребта. Так, при ураженні грудного відділу хребта виникають болі в області серця, здавлення в грудній клітці, біль під лопаткою, перебої в діяльності серця. При патології шийного відділу хребта можуть спостерігатися непритомність, головний біль, запаморочення, нестабільність артеріального тиску, «грудку» в горлі, порушення ковтання, тривожні, депресивні розлади і ін. Симптомів з боку внутрішніх органів безліч і всі вони можуть бути пов’язані з ураженням хребта. Тому і необхідно в даній ситуації звернутися до сімейного лікаря для діагностики, постановки точного діагнозу і призначення ефективного лікування. Так як будь-який прояв захворювань внутрішніх органів вимагає всебічного комплексного обстеження пацієнта для виключення або підтвердження порушення функціонування хребта. Цим визначається ефективність методів і схем лікування в кожному конкретному випадку у кожного пацієнта індивідуально.

Таким чином, консультація сімейного лікаря необхідна:

— При захворюваннях серцево-судинної системи (порушення серцевого ритму, артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, пролапс мітрального клапана, захворювання периферичних венозних і артеріальних судин і ін.);
— При вегетативної дисфункції (вегето-судинна дистонія);
— При грипі та інших ГРВІ;
— При захворюваннях органів дихання (бронхіт, трахеїт, фарингіт, ларингіт і ін.);
— При захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, панкреатит, холецистит, дискінезія жовчовивідних шляхів, жировий гепатоз і ін.);
— При захворюваннях органів сечовивідних шляхів (гострий і хронічний цистит, пієлонефрит та ін.);
— При захворюваннях опорно-рухового апарату (поліартрити, артрози, подагра, ревматизм і ін.);
— При захворюваннях крові (залізодефіцитна анемія та ін.);
— При захворюваннях ендокринної системи (цукровий діабет та його ускладнення).